Це були художні твори, вірші та проза, пісні під супровід гітари, виставка з фотографіями. Участь брали студенти з І по ІІІ курс, і вечір був присвячений темі весни і кохання. 

Ідея сподобалась усім, тому вирішили впровадити таку подію у режим студентського життя. 28 травня вдруге відбулось засідання літературно мистецької студії, яке було присвячене темі матері і літу.  Зачитували вірші про матір, літо, місто, показували художні твори, захоплення фотографіями (на яких було зображено літо у Тернополі). 

Активну участь у організацій та проведенні літературно-мистецької студії беруть студенти: 

Гречна Оксана ЕП-21, Лаврушко Олена СР-11, Крáвчина Наталя СР-11, Єрмолаєва Ніна ЕП-21, Яцкевич Олена МЕ-21, Облудник Юля СР-41, Фасенко Андрій МЕ-31, Сорокін Борис СР-31, Жизломірська Ірина СР-31, Бердей Ірина СР-21, Каськів Марія МЕ-11, Гарасимів Аліна МЕ-11 

Дехто з авторів передає свої твори для розміщення на сайті інституту, їх ви зможете прочитати у розділі Студентське життя -> Студентська творчість 

На фото, автори зачитують свої твори та презентують доробки в ході засідання літературно-мистецької студії, присвяченого дню матері.

Фотогалерея події

Художні твори, зачитані в рамках першого засідання літературно-мистецької студії ТІСІТ

Осінь… Вітер танцює з листям, і їм підспівує рясний дощ, який враз зупинився, з’явилось сонце з-за хмари й з висоти спостерігало за цим дивовижним вальсом.
      Любов ішла серед золотих беріз, які всипали її волосся своїм листям і шелестіло під ногами. Юна дівчина на зустріч йшла з ніким, задумалась й на мить забула, що поруч пульсує життя. Зупинилась…Сіла на лавку і спостерігала за усім, що  відбува-лось навколо неї: ходили люди в зад й вперед, метушливо бігали у справах, кожен думав про свої буденні справи. Любов бачила їхні обличчя: одні веселі, інші – похмурі, байдужі; в одних очі сміялись і плакали, іншим – відкривали світ, ще такий великий і цікавий. Попри лавочку, на якій сиділа Любов, проходила молода пара і голосно сперечалась.
–  Чому ти мені не віриш? – запитала дівчина у хлопця.
–  Бо твої вчинки піддаються моїм сумнівам, – відповів той.
–  Я вільна дівчина, не твоя дружина!
–  Та це не означає, що треба з усіма фліртувати! А як же єдина любов? – запитав хлопець.
Пролунав сміх дівчини.
–  Он як! Я так помилився, прощавай! – і юнак засмучений, з образою на серці пос-пішив залишити її.
Та дівчина ще деякий час простояла, дивлячись йому услід, обернулась до Любові, наче відчувала, що та спостерігала за ними, посміхнулась і пішла. Любов задума-лась…Вона стала свідком однієї із людських доль, які розійшлись, і, можливо, наза-вжди. І стало лячно, що люди перестали вірити в любов, а вона так гордилась, що носить її ім’я, а колись, і сама її пізнає, щиро й віддано покохає, отримає взаємність.
– «А якщо це справді видумка? Ні! Ні! Кохання існує, я вірю!», – говорила до себе подумки Любов.
Змерзнувши трішки, вона продовжувала насолоджувалась затишком осіннього дня серед парку. Раптом ззаду хтось її зупинив.
– Ой! – ледь вигукнула Любов.
– Пробачте, що налякав, не скажете, яка година, а то мій зупинився?
Любов дивилась на незнайомця, якого бачила годину тому, коли той посварився із дівчиною.
- Без десяти хвилин третя.
– Дякую…а у вас не знайдеться закурити?
– Вибачте, але ні.
– Не курите, нажаль, для мене, – говорив хлопець.
– Не курю, і вам не рекомендую.
Незнайомець посміхнувся.
– Я знаю, та мені це зараз потрібно.
– Ви впевнені, що саме це вам так необхідно? – запитала Любов.
     Обидвоє й не помітили, як уже йшли і спілкуватись.
– До речі, ми так і не познайомились, я Сергій.
Любов подивилась на нього, і на якусь мить хотілось сказати інше ім’я, адже її справжнє нагадає йому про біль, проте сумління не дозволяло їй це зробити.
– Любов, - промовила вона тихо.
– Що? – ледь розчаровано перепитав Сергій.
–  Звати мене Любов.
Сергій ледь засміявся.
–  Пробачте, просто… просто асоціація відбулась…
–  Із словом кохання? – доповнила Любов.
–  Ні…це…не важливо, – меланхолічно відповів Сергій.
    Дивно, адже двоє людей ішли, розмовляли, вперше зустрівши один одного, гово-рили відверто. Інколи, незнайомій людині легше вилити душу, просто бути самим собою. Вони вийшли із парку.
–  Ну от, прогулялись, поговорили, зараз розбіжимося і ніколи наші дороги більше не переплетуться, забудемо один про одного, – промовила Любов. – Було приємно з вами познайомитись. І не хвилюйтесь, все буде гаразд.
– Дякую, що вислухали мою сповідь, справді легше стало, дякую, – відповів Сергій.
    Любов у відповідь лиш вдячно посміхнулась і їхні дороги розійшлись… Ішовши додому, вона аналізувала у думках зустріч з людиною, яка відбулась випадково. Чи ні? Кажуть, що випадковостей не буває, що все іде закономірно. Але як тоді зрозу-міти цю закономірність? Навіщо, отак зустріти, і знову назавжди втратити? Любов не могла знайти для себе відповіді… Раптом вона почула позаду, як хтось швидко наближався.
– Зажди! – почула Любов голос, обернулась, побачила Сергія. – Я не знаю, що роблю, а точніше, чи правильно це, але я не можу отак тебе відпустити. Адже на мить мені здалось, що ти перевернула усе моє життя ще навіть не ввійшовши у ньо-го. Я хочу прочитати й зрозуміти цей знак долі. 
Любов дивилась на Сергія карими очима, ніжно посміхнулась і подумки подякувала теплій осені, небу, сонцю за новий етап у її житті, за те, що не дали померти світлим сподіванням і мріям…

Автор: Гречна Оксана

* * * 

Життя… Що ми знаємо про життя? Нічого… Скільки б ми не жили на цьому світі, з кожним днем бачимо його по-іншому, і стає все страшніше. Часто у нас з’являється бажання заснути, і прокинутись в іншому світі, де завжди затишно, не має страж-дань, болю, сліз і неправди. Та нажаль це бажання наше не здійсненне. Чому все так? Відповідь ми почуємо аж від самого Господа Бога, коли він покличе нас у свій рай, який ще треба заслужити, пройти крізь жахливий, брудний земний світ. Важка дорога, кам’яниста і гірниста. Де стільки сил у собі віднайти щоб цей шлях пройти?
     Мені любов давала сили, давала наснагу до життя, його солодкі миті. Кожен день був наче свято, і труднощів не бачила, тому що долала їх без великого зусилля. Ішла по вулиці завжди на зустріч сонцю, навіть, якщо воно було за хмарами.
     Але…Так миттєво пройшла його любов, і не стали ми єдиним і одне єдине слово розрушило все, розбило мрії, надії. Одна єдина мить убила жагу до життя і уже нічо-го нема лиш пустка одна. Не хочеться дальше жити, бо не має сенсу. Заради кого? Заради чого? Адже у тебе нічого нема, нічого…
      А серце моє так потребує тебе, так б’ється, коли бачить тебе, так прагне до тебе, відчути твою ласку, голос, посмішку. Та все даремно… Поїзд, на якому було наше щастя більше не повернеться, ми не зуміли придбати на нього квитки, усе пройшло… розтало як перший сніг…

Автор: Гречна Оксана


Розміщені художні твори є інтелектуальною власністю авторів, будь-яке копіювання чи передрук можливі за їх згоди